kostyantyn1979 (kostyantyn1979) wrote,
kostyantyn1979
kostyantyn1979

Те, що буде "після"

Що принесе з собою наша Перемога у війні?

По-перше, вже зараз помітна єдність нації. Запоріжжя, Херсон, Миколаїв із прилеглими землями й Одещина, поки що без міста, втім, затихлого після того, як підсмажилися кілька десятків очманілих придурків, заявили про свою українськість і спротив загарбанню. На практиці се означатиме, що український етнічний елемент там стримувати більше не вийде, він прориватиметься до влади й послідовно витіснятиме неукраїнців із усіх сфер життя в якості опертя правлячого режиму. Стрімко більшатиме кількість україномовних, бо вкраїнська мова означатиме щось більше за засіб спілкування. Насамперед – належність до панівного й державотворчого етносу.

По-друге, раніше, в Україні існував потужний етнічно російський анкляв, який слугував важелем Кремля. Він приводив до влади промосковських політиків лівого забарвлення, займав принципову антиевропейську, антиамериканську й антиНАТОвську позицію, вимагав продовжувати поклоніння совєтським фетишам, був живильним середовищем РПЦ і культивував російськомовність, примушуючи розмовляти російською навіть етнічних українців на сході країни. Як співає Іринка Білик, «а тепер усе інакше... інакше!». Цей засіб впливу Московщина втратила – зі співгромадян донеччани перетворилися на бандитів і чужоземних наймитів, яких уже ніхто «чути» й цяцькатися з ними не збирається. Їхні діди ж не щадили вкраїнських міст, коли їх бомбили й обстрілювали. Їхній політичний актив і взагалі чоловіки репродуктивного віку масово гинуть на фронті, старі люди, що переважно дотримувалися комуністичних і радикально просовєтських переконань, мруть від голоду, браку ліків, стресів і страждань. У решти теж скоротиться тривалість життя. Коли закінчиться війна, тих із мешканців, хто підтримав терористичні організації, ув’язнять. Багатьох відсторонять від посад. Ті, хто втік до Московщини, навряд чи повернуться, а ті, хто виїхав до Центральної й Західної України, будуть асимільовані. Їхні діти підуть до вкраїнських шкіл і, спілкуючись із україномовними однолітками, швидко вилюдніють (раніше це відбувалося з окремими донецькими родинами, що оказійно виїздили за межі регіону). Донеччину заселять ті, хто буде її відбудовувати, ті, кого надішлють туди в якості правоохоронців і чиновників, відбудеться й насичення міст і мономістечок політично надійними вихідцями з етнічно українських місцевих сіл, які за будь-якої нагоди позбуватимуться «колишніх». Їх підтримуватимуть, заохочуватимуть і віддаватимуть їм перевагу в пляні кар’єри.

Гомосексуальний жиропуд Максім Калашніков вже з сумом констатував, що росіян чекає «полная деморализация Новороссии, ее оккупация, ее нежелание восставать и полное подчинение бандеровщине. Дальше Новороссию опустошат и деиндустриализуют, причем сопротивления местных уже не ожидается.»

Все цілком правильно. Вкраїна має бути аграрною країною. Це дасть роботу й процвітання етнічно вкраїнському населенню. Ракетокосмічна, важка й хемічна промисловість, створена багато в чому щоб годувати завезених російських колоністів, тягарем висить на нашому бюджеті, слугуючи придатком до індустрії Російської Федерації, тому обійдемося без неї. Будь-який спротив чавитимемо, про що дуже барвисто написав російський націонал-большевик Владислав Шуриґін:

«Проблема в том, что уже никогда не будет как прежде! ...Донбасс будет побеждённым. И, несмотря, на любые нынешние умиротворяющие заявления Порошенко о его любви ко всем украинцам, независимо от региона, и обещания восстановить разрушенное, начать выплаты пенсий и зарплат, в реальности будет действовать лишь один принцип, известный ещё со времён древнего Рима - "Горе побеждённым!".

И перво-наперво Донбасс будет зачищен самым жестоким образом. Причём не только и не столько СБУ, МВД и прокуратурой, которые по обязанности будут здесь землю рить в поисках врагов. За дело возьмутся отряды "правосеков", оуновцев и прочей нацистской мрази совершенно не скрывающих своих планов и горячего желания "очистить" Донбасс от сепаратистов и пророссийских изменников и поквитаться за все потери, понесённые в ходе АТО. Это будет зачистка в лучших традициях нацистских режимов с концентрационными лагерями, "эскадронами смерти", бессудными казнями и пропавшими без вести. И таковых будет не десятки, не сотни, а тысячи! Сколько из обывателей попадут под этот страшный маховик случайно - не знает никто!

Тем же кто переживёт эту зачистку, предстоит дальше жить, фактически, под оккупационным режимом. Назначенные губернаторы, "головы" и "старшины" из проверенных лояльных местных и присланных "наци" очень быстро устроят режим, при котором обывателю придётся из кожи вон лезть, доказывая свою лояльность режиму. И скакать на площадях, чтобы доказать свою "несмоскальскость", и унижаться и лебезить и засыпать в обнимку с портретом Бандеры, и дрожать ночами, боясь стука в дверь и соревноваться в выражении любви и преданности новой Юкрейне. Донбасс ждут годы жизни на коленях со скрюченной в рабском поклоне спиной.

Сам собой отпадёт вопрос русского языка.

Украинским русским, тем, которые сегодня так рьяно рвутся защищать "свою родину" Украину, ещё предстоит проглотить благодарную струю мочи с киевского Олимпа.

Это сейчас, пока идёт война, хунте важен каждый штык, независимо от нации и возраста, но после победы всё станет на свои места. Русские станут тем кем и должны были стать - отверженными! В лучшем случае им "позволят" говорить на русском дома, но так, чтобы не мешать соседям. Русских сделают кастой неприкасаемых. Ненадёжных, потенциальных предателей, изменников, которых многочисленные секретные инструкции и указы ограничат в правах, загонят в невидимые резервации. И обывателю придётся изворачиваться, и искать варианты "выхода" из русскости - менять фамилии, паспорта, переезжать и втискиваться в "чистое" украинское стадо. Так же, как это пришлось делать осетинам в Грузии, сербам в Ховатии, русским в Латвии и Эстонии...

Всё ещё впереди!»

Тут погоджуся. Російською мовою наговорилися по зав’язку, дякуємо. У першу чергу відпаде. Довіра до росіян добряче підірвана. Звідки ми знаємо, що вони – не колишні чи майбутні сепаратисти? Нормальним, лояльним людям доведеться доводити лояльність, у тому числі й відмежовуючись від триєдинців і подібної публіки. «Чистки» робитимемо так само, як робили сталінці, що й через двадцять років по Другій світовій війні продовжували вишукувати тих, хто підтримав німців. Тут доведеться робити аналогічно, доки останній ДНРівець не сконає за ґратами. Паралельно полюватимемо за носіями антиукраїнських поглядів. Як це там називав Калашніков? «Общество будущего»? Його й збудуємо.

По-третє, настав кінець промосковській політиці. До війни ще можна було симпатизувати Московщині, виходячи з цивілізаційної близькости, просовєтських, панслов’янських, православно-християнських, лівих, антиглобалістичних, іще якихось почувань. Тепер – усе. Після захоплення Криму не допоможе навіть єдиний інформаційний простір і Інтернет-спілкування на особистому рівні. Дурість неосталіністської Москви переоцінити важко. Позбувшись незручного в керуванні й великою мірою прозахідного, бо залежного від економіки Віктора Януковича, вона могла б використати проросійські тенденції соціялістів Юлії Тимошенко, Олександра Турчинова, Арсенія Яценюка та ліберала Віталія Кличка, ба навіть евроскептицизм християнського лівонаціоналіста Дмитра Яроша, лівизну штрассерівця Олега Тягнибока й успішну промислову діяльність у Російській Федерації демократа (?) Петра Порошенка. Замість цього вона перейшла в наступ і змусила всіх цих політиків зайняти близьку до націоналістичної або й радикально націонал-патріотичну позицію.

До війни можна було лити сльози за Башаром аль-Ассадом, соціялістичним диктатором Сирії, вважаючи його жертвою американських імперіялістів. Тепер він – ворог, який не визнає Україну й підтримує Московщину. Те ж саме стосується Північної Кореї, хоча ще недавно траплялися ті, хто мастурбував на ідеї тамтешнього тоталітарного чучхе. Ні соціялістична Югославія, ні Лівійська народна джамахірія, боліваріянська Венесуела більше не знайдуть в Україні своїх прихильників, зате боротьба Чечні й Дагестану за свободу їх точно матиме після дій бойовиків Рамзана Кадирова. На лівій і антимондіялістській ідеольогії в Україні можна буде поставити великий хрест. Бути червоним або антиамериканським навряд чи комусь захочеться, крім відвертих маргіналів. Вступ до НАТО тепер підтримують майже всі. Ставлення до Сполучених Штатів помітно покращилося. Православна церква «Монгольського патріярхату» стрімко втрачає вірян, натомість язичники, греко- й римо-католики, що підтримали актуальні для населення настрої, збільшують вплив стрімко й невпинно. Тому від «Новороссии», «Малороссии» й «Подкарпатской Руси» не лишиться й пету. Буде – УКРАЇНА.

Subscribe

promo kostyantyn1979 январь 31, 2015 10:10 Leave a comment
Buy for 20 tokens
Костянтин РАХНО Богатирі: архаїчний сюжет у фольклорі Південної Наддніпрянщини// Міфологія і фольклор: Загальноукраїнський науково-освітній журнал. –Львів, 2014. – № 3–4(17). – С. 87-97. Стаття присвячена вивченню українських народних легенд Південної Наддніпрянщини.…
  • Post a new comment

    Error

    Anonymous comments are disabled in this journal

    default userpic

    Your reply will be screened

    Your IP address will be recorded 

  • 22 comments