promo kostyantyn1979 january 31, 2015 10:10 Leave a comment
Buy for 20 tokens
Костянтин РАХНО Богатирі: архаїчний сюжет у фольклорі Південної Наддніпрянщини// Міфологія і фольклор: Загальноукраїнський науково-освітній журнал. –Львів, 2014. – № 3–4(17). – С. 87-97. Стаття присвячена вивченню українських народних легенд Південної Наддніпрянщини.…

Шамани керують науковцями Кирґизії

У Кирґизстані, що скотився до рівня чорної Африки, поховали один з головних музейних експонатів країни - мумію IV або V століть, виявлену тут в середині ХХ століття. Відтоді вона зберігалася в Національному історичному музеї. За її поховання виступали кирґизькі шамани, які обіцяли «страшну трагедію» для Кирґизстану, якщо мумія не буде закопана там, де її і знайшли. Уряд країни вирішив поховати мумію, незважаючи на протести вчених. Найбільше наполягав на похованні мумії міністр культури Кирґизстану, який сказав, що продовжить вважати це рішення правильним, «навіть якщо його будуть розстрілювати».

nvYok03Nm4glJk4BLATm1Q

Доля мумії вирішилася на міжвідомчій нараді в уряді здичавілого Кирґизстану. Муміфіковане тіло дівчини, що жила в IV або V столітті нашої ери, було знайдено в 1956 році в Баткенській області Кирґизстану. Після дослідження мумія стала експонатом Кирґизького державного історичного музею. На міжвідомчій нараді, що пройшла в уряді Кирґизстану 12 жовтня, міністр культури інформації і туризму Кирґизії Тугелбай Казаков сказав, що ті 60 років, що мумія провела в музеї, за нею ніхто не доглядав і толком не вивчав. «Для відвідувачів яка мета? Показати труп, який руйнується? Леніна чому тримають? Він вождь. Вождь він. А цю дівчину навіщо? Хто вона така? »- цікавився міністр. Він додав, що тримати мертве тіло «так відкрито не годиться». За мумію заступилася директор Історичного музею Анаркуль Ісраїлова, але чиновники-дикуни стояли на своєму. На нараді мумію вирішили закопати в тому ж районі, де вона і була виявлена.

На похованні мумії давно наполягали киргизькі екстрасенси і віщуни. Ще в 2015 році поховати мумію закликали, наприклад, Таалайгуль Норсек, яка називає себе віщункою,і киргизький громадський діяч Меліс Арип-Бек. За їх словами, це мумія баткенської цариці Анфіси, третьої дружини фараона Аманхотепа. Їй було 27 років, коли її отруїли інші дружини фараона. «Дух мумії протягом 60 років благає нас повернути її на колишнє місце, на вічне перебування. Протягом усіх цих років ми її утримували від різних злодіянь, але зараз вона рветься назовні», - стверджувала Норсек. І вона, і Меліс Арип-Бек наполягали, що поки перепоховання мумії не відбулося, «в Кирґизстані немає спокою, стабільності і впевненості в завтрашньому дні» і що в країні може відбутися «страшна катастрофа». І чиновники-дикуни їх почули...



14 жовтня мумію поховали, це призвело до протестів тієї частини наукової спільноти, яка ще не впала в відверте дикунство. «Це умисне знищення музейного експоната. Це удар в спину науці. Неосвічені екстрасенси і зараз перешкоджають роботі археологів. Якщо так і буде тривати, то завтра вони почнуть диктувати [всім] вченим. Цього не можна допускати», - заявив 17 жовтня на прес-конференції представників наукової спільноти археолог Ороз Солтобаєв.На прес-конференцію прийшла кирґизька ясновидиця Заміра Муратбекова, яка почала сперечатися з вченими і заявила, що «президентські вибори [відбулися15 жовтня 2017 року] повинні були закінчитися кровопролиттям, але цього не сталося завдяки тому, що мумію поховали».

У конфлікт навколо мумії втрутився навіть діючий президент країни. Очільник Кирґизстану Алмазбек Атамбаєв (його повноваження спливуть у листопаді 2017 року) заявив, що «засмучений» похованням мумії: «Не знаю, як так вийшло. Це неправильно. Думаю, будуть ті, хто повинен взяти відповідальність». Тим часом нецивілізований міністр культури Тугелбай Казаков заявив, що продовжить вважати рішення про поховання мумії правильним, «навіть якщо його будуть розстрілювати». Мабуть, дикунство лікується тільки діяльністю білих колонізаторів.

Вчені називають Баткенську мумію одним з найважливіших історичних експонатів Кирґизстану. Історик Арслан Капай в розмові з радіо «Аззатик» заявив, що мумія «протягом десятків років була найціннішим історичним і культурним експонатом країни». «У 1950-60-ті роки минулого століття це був великий успіх, відкриття, що відбулося завдяки великій праці і старанням наших вчених», - сказав він. Науковий співробітник Інституту археології РАН Микола Сударєв сказав «Медузі», що «кожен подібний музейний експонат дуже важливий». «Антропологи вивчають його з різних сторін; такі знахідки дозволяють зрозуміти, як жили люди. Те, чого немає в письмових джерелах, зберігається в такому вигляді. Можна зрозуміти, якого роду заняття були у людей або чим він хворіли», - каже Сударєв. Але до його слів байдуже дикунам...

Кирґиз-кайсаки знову крадуть історію іранців

Кирґиз-кайсаки, головні любителі історичних фальсифікацій. вдалися до чергового привласнення історії. Історичний фільм про скіфо-сакську (массагетську)царицю Томіріс, яка здолала перського хана Кіра, знімається на замовлення Міністерства культури і спорту Республіки Казахстан. Стара добра кіностудія «Казахфільм» займається його виробництвом спільно з кінокомпанією «Сатайфільм». Режисером картини виступає Акан Сатаєв, у якого вже є досвід створення історичних картин, одна з найяскравіших - «Жаужурек мин балу».

3129b55c5cd6bcfd42fcbe22925ffa4c3815a1f1

«Відомо, що на момент описуваних подій Томіріс було 35 років, - розповідає кастинг-директор проекту Жайна Абдієва. - Ми шукаємо актрису з аристократичними рисами обличчя і з внутрішнім стрижнем. Все-таки це VI століття до н.е. Це часи дикості, тоді, щоб вижити, треба було бути сильним і жорстокою людиною. Люди в той час кожен день брали участь в боях, вбивали і вмирали. Звичайно, ми дивимося і на фізичну підготовку претенденток, потрібно буде володіти мечем, скакати на коні. Томіріс ми шукали по всьому Казахстану. Спочатку відібрали 200 дівчат. Був навіть випадок, коли в Актау на вулиці ми побачили дівчину, наздогнали її і запросили на проби. Але вона їх не пройшла, хоча зовнішність дуже цікава. Після «проби на органіку», тобто коли ми дивимося, наскільки органічна претендентка в образі, у нас залишилося 80 кандидатур. На даний момент залишилося 20».

Попри те, що саки, як і европейські скіфи, сармати й алани, були білявими европеоїдами, кирґиз-кайсацькі фальсифікатори історії підбирають для нової агітки виразну монголку. Адже аристократичними рисами в них є найбільш монгольські, риси монгольських предків так званих казахів (киргизів, на противагу каракиргизам). Має бути показано, як корінні центральноазійські монголи VI століття до н.е. знищують европеоїдних персів-арійців, тобто, як і у випадку з «Легендою про пастуха Ширака» кирґиз-кайсацького шовініста Армана Нурмуханбетова, матиме місце заклик до фізичного винищення людей за расовою ознакою

Скандинавські паралелі гуцульських свічників

Це гуцульські свічники-трійці з Національного музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття та виробництва сучасного різьбяра Мирослава Присяжного - заслуженого майстра народної творчості України, члена спілки художників України та СРСР. Призначалися для однойменних свічок. В кінці вечері на Голодну Кутю господар сукав свічки для «Трійці». Віск вигрівали у тій мисці, з якої їли на Святу вечерю. При виминанні воску руками господар звертався з молитвами до Бога, що на небі, щоб благословив «Трійцю». До готових трьох свічок господиня прив’язувала різне зілля, яке було освячене раніше (васильки , кудрявці, колоски з «Дідуха» та ін.). Польський народознавець Ксаверій Мрочко в описі Снятинщини (Покуття) кінця XIX століття вперше в етнографічній літературі спинився на визначенні та знаковій ролі трійці в йорданському контексті: «Трійця — трираменна воскова свічка, яку вкладають у дерев’яний свічник, прикрашають її сушеним зіллям, хусткою, прядивом, герданами. З нею іде господар на посвячення води і вмочує горючу трійцю тричі в посвячену воду. З нею господар повертається додому».

Схожий опис трійці подав етнограф Олекса Воропай: «У деяких місцевостях Поділля та в Гуцульщині в цей день святять «трійцю» — три свічки, зв’язані квіт частою хусткою, намистом і барвистими стрічками. До цього ще додають пучки червоної калини та сухих квітів — безсмертників або васильків. З «трійцею» йдуть на «Йордань» переважно жінки і дівчата. Під час Богослуження «трійця» запалюється від свічок, що горять на престолі. коли вода вже посвячена, то перед тим, як іти додому, «трійцю» гасять, занурюючи свічку в ополонку, де відбувалося свячення води» [Воропай Олекса. Звичаї нашого народу: етнографічний нарис. Мюнхен, 1958, Т. 1, c. 173].

У науковій праці етнографа Степана Килимника є опис «Трійці»: «...схожа на китицю квітів з трьома свічками посередині, «Трійця» вважалася чарівною: її засвічували при всіх небезпеках - і при пожежі в селі, і при громі та бурі, і при освяченні господарства, і на «Єрдані» («Йордані»). А коли господар умирав, то йому у той момент вставляли в руки засвічену «Трій­цю» [Килимник Степан. Український рік у народних звичаях в історичному освітленні. Вінніпег-Торонто, 1955, Т. 1, с. 143]. З «Трійцею» йшли святити воду. Як правило, сві­чки несли жінки, запалювали їх від вогню престольних свічок, а гасили після освячення води, зануренням «Трійці» в ополонку, де проводилось освячення.


hutsul033
63b2db3c0c1275ac3a761cd15f4fb645

А це скарб з острова Хіддензеє в Балтійському морі - найбільший зі знайдених на території Німеччини. В скарбниці 16 ювелірних виробів: фібула, вите намисто і 14 підвісок. Все - з чистого золота загальною вагою 598,2 г. Артефакти датуються другою половиною X століття. Унікальність набору в тому, що він поєднує в собі як язичницькі мотиви, так і можливі християнські (якщо такими можна вважати хрести). Передбачається, що набір належав датському конунгові Гаральду Синьозубому. Скарб був виявлений 1873 року за романтичних обставин. Його знайшли місцеві рибалки після сильного шторму. Прикраси лежали в піску на узбережжі. Ні до, ні після на березі острова нічого подібного не знаходили. В даний час скарбниця зберігається в Історичному музеї Штральзунда (там же демонструються прикраси доби вікінгів з Пенемюнде, знайдені в 1905-1908 роках). Репліки експонатів є також у Краєзнавчому музеї острова Хіддензеє.

8kEdIDpcttw
AE6LzbdXPu8
Jx2IjksHxqM
xFmYcQdNYAY

  • Current Music
    шведська

Юліан Кулаковський про роль аланів у виникненні козацтва

..Мне остается выразить сердечную признательность моему товарищу и другу Н. П. Дашкевичу за многие полезные указания и добрые советы. Его ученому усмотрению предоставляю я связать вопрос об аланах в южнорусских степях с другим, а именно: о возникновении казачества. Быть может, присутствие среди степняков тюркской расы этого христианского кавказского народа, конного и дикого, сохранявшего однако свои связи с культурным миром, не лишнее звено в цепи тех фактов, которые создали «Черкас» на среднем Днепре». (Ю.А. Кулаковский)

Алани й антропологія українців передкозацької доби

Литвинова Л. "К вопросу о степном влиянии на антропологический тип украинцев"

В целом, для краниологических серий Мамай Сурка, Благовещенка, Каменка и Каиры присущ комплекс признаков, характерных для южных групп европеоидов. В каждом из некрополей, представляющие оседлое население Нижнего Поднепровья 12 - начала 15 вв, доминируют различные морфологические компоненты, на основе которых происходило формирование населения, а именно: аланский, булгарский, славянский, сарматский и кочевой.

Для аланского компонента присуща долихомезокрания черепа с относительно узким, хорошо профилированным лицом и значительным выступанием носа и носовых костей. Он прослеживается в сериях Мамай Сурка (мужчины и женщины), Благовещенка (мужчины), Каиры (мужчины и женщины) и Каменка (женщины). Итак, аланский компонент выступает в качестве доминирующего при формировании антропологического состава населения Нижнего Поднепровья 12 - начала 15 в.

Население сарматской культуры по антропологическому составу очень неоднородно. Отмечается наличие различных морфологических типов: брахикраны с широким и несколько уплощенным лицом и мезодолихокраны с узким, низким и сильно профилированным лицом. Сарматский компонент присутствует в сериях: Мамай Сурка, Каиры и Каменка (мужчины и женщины), Благовещенка (женщины). Итак, третьим компонентом при формировании населения Нижнего Поднепровья средневековья, выступает сарматский.

Подводя итоги анализа морфологических компонентов и их влияние на формирование средневековых групп населения Нижнего Поднепровья 12 - начала 15 в. отметим, что аланский компонент оказался более существенным, чем ожидалось, особенно, в период существования золотой Орды, его значимость одинакова в мужских и женских сериях. Сарматский компонент имеет существенный вес как накануне монгольской экспансии, так и в период существования Золотой Орды.


Комплексное антропологическое исследование с использованием разнообразных статистических методов, а также привлечение значительного количества серий, которые представляют население Восточной Европы средневековья, позволяет сделать следующие выводы. Население Нижнего Поднепровья 12 - начала 15 в. сформировалось на основе различных морфологических компонентов: аланского – потомков населения лесостепного варианта салтово-маяцкой культуры бассейна Северского Донца, Подонья и Северного Кавказа ... сарматского - потомков населения сарматской культуры (среднего и позднего этапов ее существования) Юга Украины, междуречье Маныча и Сала, Нижнего Подонья и Нижнего Поволжья.