?

Log in

kostyantyn1979

Жінка сакського часу жриця. Могильник Кумкуль ІІ на території Аргаяшського району Челябінської області, курган 3. У прекрасно збереженому похованні з жертовником знайдені жіночі прикраси, набір сакральних предметів, у тому числі дисковидне дзеркало, що належать до VII-VI століть до нашої ери.

Чоловік сакського часу (VII-VI ст. до н.е.). Могильник Іртяш 14, курган 2. Поряд із ним були знайдені бронзовий келеп (зброя, що її полюбляли й козаки, схожа на альпеншток), прикрашений головкою хижого птаха, металева гарнітура пояса, розкішний литий кинджал з багато оформленим руків'ям, залізний метальний ніж, бронзове дзеркало із руків'ям у вигляді клинка, прикраси піхов, оконечник древка келепа, сагайдак з бронзовими і дерев'яними наконечниками стріл і тощ. В якості заупокійної їжі поряд із воїном були покладені шматки кінської грудинки.

Набір інвентарю дозволив визначити дату поховання - VII-VI століття до н. е. Це поховання сакського воїна непересічної ланки. Саки, споріднені зі скіфами племена, кочували степами Казахстану, Оренбуржжя і півдня Челябінської області. У ті краї їх могло призвести тільки одне - метал. Той метал, який плавили за могутніми стінами мешканці іртяшських майстерень-фортець, і який був необхідний для виробництва зброї. У VI столітті до н. е. кочові саки вели криваві війни проти персів в Центральній Азії. Успіх був змінним. Зброя і свобода стали синонімами.

Сьогодні це найпівнічніше кочівницьке поховання на Уралі. Східний берег озера Іртяш із його лісостеповим ландшафтом - частина степового коридору, придатного для переміщення кінних експедицій кочовиків углиб територій, зайнятих племенами лісостепу і лісів.Розкопки археолога Алєксандра Таїрова.
Реконструкція російського антрополога Алєксєя Нечволоди. Чи не правда, в обох дуже  звичні для нас українські обличчя? Якби не одяг, це могли б бути погруддя наших сучасників.

dsc00438

Для порівняння наведу гурт дівчат із Сіверщини. А ще на вельможного сака з відомих українців дуже схожий Микола Михайлович Ткач (народився 4 січня 1942 року в старовинному селі Сахнівка Менського району на Чернігівщині ) — український поет і етнолог, кандидат історичних наук, професор Київського університету культури і мистецтв. Член НСПУ. Він є автором поетичних збірок, зокрема «Риштування» (1975), «Древо» (1988), численних наукових та науково-популярних видань, серед яких «Пахощі Боянових слів», «Слово о полку Ігоревім: реконструкція, переклад, словник-довідник», «Володимирові боги», «Генеалогія слова», книг-розвідок про найвидатніші пам'ятки старослов'янського письменства - «Остромирове євангеліє», «Слово о законі і благодаті митрополита Іларіона», етнологічних книг «Клечальний міст», «Перетик», «Просили батько, просила мати».


196959bba02c55c296cf3e10
68295137


Таке враження, що прадавній типаж саків дуже добре зберігся саме на Сіверщині. Українці несуть у собі гени давніх, дотюркських і домонгольських володарів Евразії. Шануймося, бо ми того варті!

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: Сауасса
 
 
kostyantyn1979

Моя книга на львівському форумі видавців


Pul7NUO3P7M
DSC_0264
DSC_0206

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: українська народна
 
 
kostyantyn1979

Це зроблена академіком Борисом Рибаковим промальовка стародавнього календаря на глиняній посудині IV століття з села Лепесівка Білогірського району Хмельницької области (черніхівська археологічна культура, тобто готи) у співставленні з календарем Київської Руси. Посудина склеєна реставраторами із черепків, які були вмуровані у вогнище древнього святилища. Спадкоємність календарів очевидна. Але читаймо ще назви місяців:


LJGDOkQlzUU

Хтось іще не розуміє, через що Борис Рибаков був усунутий від керівництва російською археологією, зацькований так званою ленінградською школою археологів, ізольований від свого домашнього архіву і помер нікому не потрібним у притулку для літніх науковців?

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: українська народна
 
 
kostyantyn1979

Традиційна культура українців архаїчна й сягає неймовірних глибин у часі. Це петрогліфи бронзової доби із селища Тамгали Алматинської области Казахстану. Ясна річ, не тюркські. Військовий танок із топірцями. Фотографія Алєксандра Петрова.


14264188_1180098862057056_8718901761951832326_n

А це - старовинний український танок аркан. Його танцюють зімкнутим колом або півколом з топірцями в руках. Танець поширений в Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областях.

X_144ad0fb
Аркан.jpeg

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: аркан
 
 
kostyantyn1979
10 September 2016 @ 11:43 pm

Російські шовіністи та їхні несвідомі (в усіх значеннях слова) місцеві попихачі з-поміж крає(не)знавців, журналістів, екскурсоводів, навіть комівояжерів полюбляють тішити себе вигадками про тюрко-монгольську домішку в українців, про укротюрків, як вони нас звуть. От лишень історичні факти - не на їхню користь. Українці скидаються не на тюрків, а на усунів, саків, скіфів, сарматів, аланів - древніх іраномовних володарів Великого Степу. Ось жінка гунно-сарматського часу (II -IV століття н.е.). Пізня сарматка. Антропологічна реконструкція російського вченого Алєксєя Нечволоди. Могильник Селівановський II, курган 6 в Абзеліловському районі Республіки Башкортостан, досліджений 1999 року археологічною експедицією Національного музею. Намисто з зеленого й жовтого скла було знайдене на ній.

dsc00473 (1)

Якщо порівнювати її з нині сущими, то це Валентина Павлівна Коротя-Ковальська — українська актриса-співачка. Народилася вона 1947 року у місті Рівне. Закінчила вокальну студію при Хорі імени Григорія Верьовки (1968) та Київський державний університет імени Тараса Шевченка (1975). Працює вона в Національному науково-дослідному інституті Українознавства Міністерства освіти і науки України.



Брала участь у фільмах «Пропала грамота», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», «Криниця», «Женці» (1987), «Тризна» (1988), «Співає Ніна Матвієнко» (1989) та інших. Вона одна зі знаменитих солісток осяйних «Золотих ключів». Записи пісень у виконані цього тріо звучали в кожній українській родині. Валентина Павлівна - член Національної спілки кінематографістів України. Очевидно, вона є далеким нащадком сарматської жінки з Південного Уралу.


phoca_thumb_l_5zoloti-kluchi-odyn-333x334
Zoloti-Klyuchi-trio-Kyjiv-Ukrajina-655x600

Краєзнавча маячня тліє нерозпроданою в квартирах їхніх авторів, які марно силкуються витягти з тюркських коренів власне прізвище. Чергові хвилі мережевої балаканини про хозарсько-печенізьке походження українців розбиваються об непорушні камені історичних, етнографічних і антропологічних фактів. А Велика Сарматія-Україна - вічна...

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: Золоті ключі
 
 
 
kostyantyn1979
09 September 2016 @ 10:24 am
Автор - Yasynia. Это цитата этого сообщения

Да и костюм современного Санта-Клауса уж слишком явно копирует мужскую одежду саков, только «демилитаризованную» и адаптированную для северной зимы.

1367310360_sacso_klaus (423x545, 36Kb)

Оригинал записи и комментарии на LiveInternet.ru

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: Сауасса
 
 
kostyantyn1979
02 September 2016 @ 11:16 am

На світлині - нещодавно загибла пакистанська модель Канділ Балоч, судячи з прізвища, належна до іранського народу белуджів, чиї казки так дивовижно нагадують українські.

655-402-kandil

Уважно дивимося на таку знайому мальовку на задньому пляні... І порівнюємо з орнаментами Степової України


14202807_1088717231241591_412648363_o
14215518_1088711687908812_2011518529_o
14215511_1088712097908771_898281516_o
14191483_1088717014574946_2138260112_o
14193703_1088718184574829_501511958_n
14169740_1088718697908111_534213198_n

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: белуджійська
 
 
kostyantyn1979

Серед мережевих шизоїдів свого часу був популярним пошук тюркських рис серед українських парляментарів. Так от. Це чоловік сарматського часу з Зауралля (VІ століття до н.е.), з могильника сарматських вельмож біля села Кичигіно за 70 км від Челябінська, розкопаного 2008 року археологом Алєксандром Таїровим. Поховані там люди панували над Південним Уралом і контролювали видобуток золота у так званому Кочкарському рудному районі.

Реконструкція російського антрополога Алєксєя Нечволоди. Звичайнісіньке українське обличчя. Такий знайомий зажурений погляд, злам брів з-під мудрого чола, окрес рота...

dsc00450


Так це ж викапаний Павло Михайлович Мовчан - наш, український громадський діяч, журналіст і політик, поет, перекладач, сценарист, якого люто ненавидять усі вороги українства, в тому числі й вітчизняні збочені й хворі на голову шукачі тюркського сліду. Заслужений діяч мистецтв України, голова Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка; член Центрального проводу Української народної партії; шеф-редактор газети «Слово Просвіти»; член Комітету Національних премій України імені Тараса Шевченка. Член Спілки письменників України. Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1992 рік). Народився 15 липня 1939 року в селі Велика Вільшанка Васильківського району Київської области. Звісно ж, щирий, чистокровний етнічний українець. Нащадок дотюркського населення України - сарматів.


загружено (8)img_1751


Мало що так бісить ворогів України, як Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка, котре вони чверть століття звинувачували у найстрашнішому для них фашизмі, душили постановами облрад, лякали пікетами ешелонницьких байстрюків і доносами звихнутих православних активісток, палили руками біснуватих збоченців-рекетирів. Але просвітянство не вмирає, не відступається від святого Тарасового слова й не здає позицій, лишаючись шанованим і престижним серед простих українців і державної еліти. Воно живе й буде жити, так само, як Сарматія-Україна!!! А вороги та запроданці, що ширять брехні про тюркське походження українців, пощезнуть так само, як пощезли половці й татари...

 
 
Current Mood: lovedloved
Current Music: Сауасса
 
 
kostyantyn1979
Трилогія австралійської письменниці Фіони Макінтош «Оживлення», що складається з романів «Дар Міррен» (2003), «Кров і пам’ять» (2004) і «Міст душ» (2004), справляє неоднозначне враження.

Комусь не подобається її гепі-енд, мені він якраз видався нормальним, хоча й дещо недостатнім, тому що на протязі всіх книг більше потерпали й гинули позитивні, безвинні персонажі. В основі книги – протистояння принца, а потім короля Морґравії Селімуса з молодим воєначальником Віллом Тірском. Селімус ненавидів свого батька, доброго короля Маґнуса, звинувачуючи його в смерті матері. Також Селімус почував гостру неприязнь і ревнощі до батькового побратима й радника, головнокомандуючого Ферґюса Тірска, бо король увесь свій час проводив із побратимом. Хлопчик зростав самотнім і нікому дуже не потрібним. Власне, це частково історія про те, як батьки вирішують за нас, ким нам бути, з ким дружити, як нам краще прожити їхнє власне життя й як нам довершити те, що почали вони. Батько, втративши свого найближчого друга, вирішує нав’язати своєму синові дружбу з побратимовим сином, але з того примусу виростає не дружба, а знову-таки ненависть, причому взаємно та набагато сильніша, ніж та, що її Селімус почуває до свого вітця. Селімус, звичайно, жорстокий і безжальний, але все його вар’ятство, по суті, спрямовується проти родини Тірсків, їхньої рідні і тих, хто їм допомагає...

З усього того постає достатньо читабельна й місцями зворушлива книга без ельфів і ґоблінів, зате з магією, чарівними псами, тигроподібними еконами з гір, чарівними Хащами й драконами, що нагадує такий собі скорочений варіянт «Війни престолів». Є сліди толерастичности, але мінімальні. Більшість героїв сповідують помсту за когось із близьких упродовж життя, жертвують собою заради рідних і друзів, шанують честь роду й люблять власну країну. Рудий і невисокий Вілл Тірск, якого змалечку силували стати другом напівбожевільного принца й якому випадково дістається специфічний Дар від страченої на його очах на вимогу Селімуса відьми Міррен, усе ж викликає симпатію. Його переживання й душевні порухи описуються докладно й зачіпають читача. Найпривабливішим є великий собака Нейв. Найжальче в трилогії сестру Вілла Ілену, що гине цілком випадково.

Дещо непереконливим виглядає єдинобожжя зі священиками й монастирями у світі Макінтош, адже Шарр, якому моляться Морґравія й Бріавель, є тотожним єдиним богам півничан і горян. Семибожжя Мартіна природніше. Роль Шарра у магічних подіях теж неокреслена, неясно, він існує чи його немає. Лишається нез’ясованим і вбивство матері Селімуса. Чи дійсно його здійснив Маґнус, який у стосунках із дружиною виступає аж ніяк не добрим? Як і майже кожна книга в жанрі фентезі, трилогія Фіони Макінтош пропагує монархізм, аристократизм, ієрархію, священне походження монархів від надприродних істот (у жилах володарів Морґравії тече кров чарівного дракона, що панує над магією), й цим корисна (так би мовити, вдаряє мечем по комунізмові). Є в ній і сліди поціновування білявих північних варварів. До певної міри, «Оживлення» перегукується з конспірологічними теоріями французького історика кінця ХІХ століття Клода Состена Ґрасе д’Орсе. У даному разі з таємним угрупованням Менестрелів Морвана або ж Квінтою – змовниками, «братами дуба», ототожненими Ґрасе д’Орсе з носіями ідеї родової аристократії, великим панством, старшинами, вельможеством. Вони вважали себе носіями божественної «фіолетової» крови. Головним символом Менестрелів є червоний колір. І дійсно, в Макінтош усі головні дійові особами є аристократами, навіть ті, хто про це не підозрює, вони вірні родовим девізам і родинним присягам. Їм покровительствують магічні Хащі, вони, подібно до квінтіян, уживають паролі. Менестрелі Морвана пов’язані з Півднем, а Морґравія, сама назва якої нагадує Морван, перебуває на півдні, її мешканці – південці. Кольори її країни – темно-червоний, чорний і золотавий, а кольори Бріавеля – фіолетовий і темно-зелений. Є над чим подумати...
 
 
kostyantyn1979
Вони – здоровенні блакитноокі блондини, які відрізняються від решти людей. «Раса чоловіків».

Вони вчаться в одних і тих же школах, закінчують одні й ті ж шотландські університети, їхні предки знали один одного ще за доби середньовіччя.
Ще з дитинства вони сильніші й спритніші за решту. Їм легко дається все, за що б вони не бралися, – всі види спорту, музика, іноземні мови. І вони ніколи нічим не хворіють. Зламані кістки у них швидко зростаються. Фізичну силу вони зберігають до глибокої старості.

Вони здатні підкорювати людей своїй волі, примушувати їх робити те, що вони хочуть, завдяки спадковому гіпнозові.

Вони бережуть чистоту крові. Вони не вірять у християнського бога й користуються рунами.

Вони не хизуються своїми статками, та насправді дуже заможні. Вони сильніші й могутніші за решту чоловіків на землі.

Загалом їх у світі близько чотирьох чи п’яти сотень. Вони замешкують Шетландські острови, з яких почалося вторгнення вікінгів у Британію, і творять там еліту. Вони поліціянти, лікарі, вчителі, члени міського магістрату, торгівельної палати й усіх можливих місцевих рад. «Ці острови становлять собою найбільший у світі клуб під назвою «Все-для-великих-білих-хлопців». І чужих тут не люблять.

Близько ста років тому вони почали колонізувати й інші місцини, віддаючи перевагу віддаленим островам із розвинутою економікою.

І лише одну похмуру таємницю вони несуть із собою протягом життя. Коли їм було дев’ять днів, їм дали випити кров із серця їхньої біологічної матері разом із її останнім молоком. І її тіло з вирізаними на ньому рунами навіки лягло в острівні торф’яники... Так чинили з їхнім батьком, і їхнім дідом, і їхнім прадідом... Бо це зробило їх тими, ким вони є.

Вони – кунал троу, королівські троу – надлюди, що прийшли на Шетландські острови разом із вікінгами.

...Дебютний роман Шерон Дж. Болтон «Жертвоприношення» (2008), який її одразу уславив, читається легко й затягує одразу навіть тих, хто уникає книг про медицину й лікарні. Дуже гарні описи суворої північної природи. Проте до останньої сторінки не покидає відчуття, що це – контртрадиційна книга, в якій яскраво відбився страх сучасного секуляризованого й профанічного суспільства перед Традицією, традиціями й білою расою в цілому. Перед расологією й євгенікою. Перед високими білими нордичними людьми, що покликані правити світом. Перед тими, хто не прийняв раболіпне християнство взагалі й кастроване фемінно-гомосексуальне англіканство із його вседозволеністю зокрема. Перед рунами й тими, хто знається на них. Перед чоловіками. Лячність, що щось може бути страшним, боязнь, що хтось може мислити іншими категоріями, моторошність від того, що не всі є ліберальними, побоювання, що людське життя – для когось не найцінніша річ.

І разом із тим кунал троу зазіхнули на одне з головних завоювань ліваків – на право безборонно вбивати ненароджених дітей: «Закон дозволяє нам робити ін’єкцію хлориду калію прямо в серце дитини і дивитися, як він помирає. Аж до двадцяти чотирьох тижнів ми робимо це з тієї лиш причини, що вагітність є небажаною для жінки. Але зате після двадцяти чотирьох тижнів ми мусимо робити все від нас залежне, щоб зберегти йому життя. Хіба в цьому є хоч якась логіка? ... Ти хоч уявляєш собі, скільки штучних пологів щорічно закінчується трагедією? Коли діти все ж з’являються на світ живими, але фізично або розумово неповноцінними? ...Мені доводилося спостерігати такі випадки. На світ з’являлися діти, від яких матері відмовилися ще до народження. Яка доля на них чекає? Тобі не здається, що ми чинимо набагато гуманніше? ... Ми допомагаємо жінкам, які опинилися в скрутному становищі. Ми даємо бездітним парам надію на майбутнє. Завдяки нам виживають десятки немовлят, які без нас були б убиті. Ми рятуємо людські життя», – говорить один із «негативних» героїв роману, Річард. Хіба таке сучасний світ може вибачити?

Пригадуєте скавчання улюбленця наших правосеків і російських нацболів та евразійців, недолугого гомика Ернста Юнґера про те, що треба подолати надлюдину? Саме цим і займаються на протязі всієї книги головна героїня та дві поліціянтки-лесбійки, що ніби втілюють фемінність і збоченість сучасного світу. Тому приречені біляві кунал троу, попри всю свою античну жахливість «чудовиськ», викликають потужну симпатію та співчуття. Можливо, наш нинішній світ значно більш монструозний...